Першу зафіксовану спробу пробурити артезіанську свердловину було здійснено 1844 року, за наказом Миколи Першого, у Печерській фортеці. Під час буріння в основному були подолані лише пласти та водоносний обрій, які були вже знайомі завдяки природним оголенням на схилах Дніпра. Спроби буріння свердловини на воду у фортеці було припинено у 1847, оскільки видобути воду так і не вдалося.
Відомі інші спроби буріння водних свердловин. Але тоді ніхто не міг передбачити навіть зразкове місце розташування, кількість і якість артезіанської води, ні науковці, ні самі бурильники. Вчені ще недостатньо вивчили геологію та гідрогеологію на території міста. Але після активації каналізаційних систем в основних районах міста, необхідно було знайти рішення щодо розширення та вдосконалення системи водопостачання. У водопровід потрапляла нефільтрована вода з Дніпра, що включає нечистоти, дрібних річкових мешканців та інші забруднення. Тому було ухвалено рішення перейти на підземні джерела постачання води, але не було жодних достовірних фактів про видобуток артезіанської води. Але незабаром стан справ змінився на позитивний бік. Київське товариство водопостачання ухвалило рішення залучити одного з найзнаменитіших геологів, який є професором Петербурзького гірничого інституту, а також власника «Бюро досліджень ґрунтів» С.Г.Войслава. Він був досвідченим практиком артезіанського водопостачання завдяки проведеним бурильним роботам у місті Бердичеві, деяких поселеннях Польщі, Херсонській губернії, тому йому було доручено провести дослідне буріння спочатку двох свердловин на березі Дніпра.
З жовтня 1895 року в садибі нижньої машинної будівлі С.Г.Войслав керував бурінням першої свердловини підкрейдяного горизонту, наступна спроба була дослідна – свердловина юрського горизонту з меншим діаметром. У квітні 1896 року глибина першої свердловини становила близько 90 метрів, а грудні 1896 глибина другий – 205 метрів. Як і передбачалося, обидві свердловини давали високоякісну воду і, що важливо, у достатній кількості. Про це свідчать результати дебіту свердловин: перша дозволяла отримувати до семи-восьми тисяч за годину, друга – близько п’яти тисяч.
Важливу роль у переході Києва на артезіанське водопостачання відіграв київський геолог, професор П.О.Тутковський. Він постійно публікував критичні статті про якість води того часу, порівнюючи її з отрутою.
Проблемні питання тогочасного водопостачання Києва активно вивчав інженер Й.Р.Кобецький. Він виступив із доповіддю на Російському водопровідному з’їзді (у Санкт-Петербурзі, 1897) на цю тему, стверджуючи, що завдяки наочному прикладу використання Києвом води з Дніпра, можна судити про неспроможність наземних вод як у технічному, так і санітарному відношенні.
З 1898 по 1908 рік у Києві практикувалася змішана система водопостачання: одна частина населення використовувала артезіанську воду, друга – Дніпровську воду, і третю – змішану, що повністю покривало потребу міста у воді. 1908 року на добу у Києві населення отримувало півтора мільйона відер артезіанської води. Завдяки цим цифрам адміністрація міста ухвалила рішення закрити всі джерела Дніпровської води та повністю перевести місто на артезіанське водопостачання. Каталізатором такого рішення також став спалах у місті епідемії холери. Восени того ж року у місті функціонувало 20 свердловин, що дають 1,7 мільйона відер води на добу. Поступово ця кількість почала зростати, при цьому збільшуючи дебіт води.
Яка структура артезіанського водопроводу на сьогоднішній день? Слід зазначити, що покриває потреби киян у воді три водопроводи: Дніпровський, який використовує воду з Дніпра, Деснянський – з Десни, артезіанський – використовує підземні води. Останній водопровід складається з п’ятдесяти водопровідних, насосних станцій на мережі та підвищеного тиску, а також 369 артезіанських свердловин, що мають дебіт приблизно 300 тисяч квадратних метрів на день. В обслуговуванні свердловини з юрського, сеноманського горизонтів, а також чотири свердловини компаунд, що мають глибину до трьохсот метрів.
У Києві використовується змішана система водопостачання, вода з артезіанських свердловин, де б вони не знаходилися, надходить до загального резервуару, де вона хлорується, а потім прямує до міського водопроводу за допомогою насосів.
Централізоване київське водопостачання використовує два водоносні горизонти – сеноман-келовейський, що знаходиться на глибині близько 100-150 метрів, та середньоюрський – 220-350 метрів. Простір між цими двома пластами займає шар щільної глини, що має товщину близько 60 метрів. Це доводить, що вода в цих свердловинах чиста і в ній відсутні різні бактерії. Горизонти, розміщені вище від сеноманського (бучацький, полтавський), не відрізняються позитивними характеристиками, вода тут не відповідає вимогам до питної води, тому не використовується як джерело централізованого водопостачання.
Як виробляється видобуток та доставка води населенню? Спочатку здійснюється буріння артезіанської свердловини, 25-30 см у діаметрі. Для запобігання деформації та обсипання стін проводиться установка колони обсадних труб. У низу колони монтуються фільтри, що пропускають через себе воду в стовбур свердловини. Після чого свердловину опускається занурювальний електричний насос. Він перекачує воду зі свердловини до резервуарів на насосних станціях, де вона обробляється хлором, після чого насос другого підйому направляє воду до розподільчої мережі, а звідти до будинків мешканців Києва.
Сьогодні артезіанський водогін має у своїй системі кілька станцій із насосами другого підйому, розміщених у багатьох районах міста, таких як Троєщина, Оболонь та інші. Співробітники насосних станцій забезпечують безперебійну роботу системи водопостачання, подачу якісної води у достатній кількості.
Для використання річкової води як водопостачання населення, вона проходить кілька етапів обробки – очищення та знезараження. Висока якість артезіанської води дозволяє пропускати перший етап очищення. Знезараження проводиться переважно за допомогою хлорування, ще донедавна це був єдиний існуючий спосіб. Хоча хлор за своїми хімічними властивостями відноситься до отруйних речовин, його використання у відсотковому співвідношенні, затвердженому стандартами, є безпечним для здоров’я людини. Вигода від використання рідкого хлору набагато вища за потенційні ризики.
Однак, світ не стоїть на місці, і співробітники артезіанського водопроводу постійно працюють над удосконаленням систем водопостачання, і досліджуючи інші безпечніші реагенти для знезараження води. У Києві функціонує шість артезіанських насосних станцій, які використовують як знезаражувальну речовину кухонну сіль. Згідно з хімічною формулою солі NaCI, до її складу входить вищезгадана речовина хлор, тому можна ефективно знезаражувати воду з її допомогою. Процес такий: робиться насичений сольовий розчин, а потім до нього застосовується електроліз, внаслідок чого він розкладається. В результаті реакції виходить гідрохлорит натрію, далі знезаражує воду в резервуарах. Цей спосіб має істотний недолік – за допомогою отриманої речовини можна обробляти невеликі обсяги води. А київський артезіанський водопровід включає і великі насосні станції, які за добу перекачують до 250 тисяч метрів кубічних води. Тому повністю перевести київську систему водопостачання на знезараження кухонною сіллю неможливо.
Відомий ще один спосіб отримання якісної артезіанської води, що набув широкого застосування. Він був впроваджений в експлуатацію з ініціативи колишнього мера Києва О.О.Омельченка, і полягає у будівництві та подальшому самостійному використанні мешканцями бюветів. Це дозволяє населенню одержати чисту артезіанську воду без хлорування. Найчастіше бюветні комплекси будуються поблизу свердловин артезіанського джерела і виводять воду з юрського чи сеноманського горизонтів через водорозбірні колонки. Артезіанські води мають постійну температуру, 10-12 градусів чи 14-15 градусів для сеноманського чи юрського горизонтів відповідно.
Артезіанська вода в Києві має у своєму складі різні концентрації сірководню, що надають їй неприємного запаху. Але він легко видаляється за допомогою повітря у спеціальних проміжних резервуарах за допомогою аерації.
Також артезіанська система водопостачання схильна до розмноження залізо- та сіркобактерій. У ній також розвиваються різні мікроорганізми, що нагадують за своїми морфологічними характеристиками синьо-зелені водорості, але на відміну від них розвиваються в мережах водопроводу, повністю позбавлених світла. Більшість їх складають організми, віднесені до синьо-зеленим водоростям. Численні дослідження виявили, що ці мікроорганізми присутні на установках Північного водопарку у Ватутинському районі та на масивах Троєщини.
Незважаючи на всі ці дані, мешканці Києва все частіше віддають перевагу воді з бюветів, тож ця мережа постійно розширюється. Бюветні комплекси будуються практично у всіх великих масивах міста, забезпечуючи вільний доступ до чистої артезіанської води практично для всього населення Києва. Але, як показує практика, не всі кияни дбайливо ставляться до бюветних установок, і дуже часто наносять пошкодження водорозбірним колонкам, або просто знімають деталі. Через неповажне ставлення деяких громадян весь район може страждати від нестачі чистої води. Тому хотілося б закликати всіх мешканців та гостей столиці дбайливо ставитися до бюветних майданчиків, адже саме від їхнього стану залежить якість та кількість доступної чистої води.
Завдяки досвіду минулих років, стає зрозумілим, що артезіанське водопостачання має величезне майбутнє. На це є кілька вагомих аргументів: великі запаси підземних джерел, а також постійне погіршення води з наземних джерел, що відбувається в результаті діяльності людини, а також серйозних техногенних впливів (особливо це відчувалося після Чорнобильської трагедії). Було кілька випадків в історії київської
Отримати консультацію з питань інженерно-геологічних, гідрогеологічних, геодезичних та інших супутніх послуг ви можете у нас:
У цьому блозі ми ділимося знаннями, але якщо ти маєш серйозні завдання, які вимагають допомоги фахівців, повідоми. Ми спробуємо розібратися та допомогти вам.
